пʼятниця, 9 липня 2010 р.
Приміскі будинки ховались у нічному серпанку, з мурів нічого виглядати, коли нічна мряка окутала всю долину. Одноповерхівки барачного типу гасили світло, вже не чути сварок, застіль, лише стрікотіння цвіркунів.
Спустившись до долу вже не здаватиметься так сумбурно, небо мов опущене до самих дахівок горіло сотнями зірок, хоча й ноги сховані по коліна у туман.
Зі скрипом відчинились двері, світло вхопило когось з двору у передпокій.
- Дякую реббе, що впустили – гість вклонився майже до ніг, Мозе моє ім*я.
Раббі Іцхак, оглянув мутним поглядом цього бомжуватого на вигляд єврея. Він почекав поки той роззувся і зняв плащ. Обоє увійшли у покої. Мозе сподівався побачити зі смаком вмебльовану вітальню, з каміном та м*якими кріслами. Ілюзія образу міського раббі як найбагатшого в цілому воєводстві розвіялись як попіл.
Єдине куди вчитель Іцхак запросив Мозе сісти це дерев’яний табурет присунутий до дубового, нелакованог столу.
Вони сіли один на проти одного. Іцхак забив люльку і поставив лікті на стіл, пильно дивлячись на співбесідника.
- Раббі певно вже чув, про затяжну війну на заході?
- А якже чув, проте це не та розмова, з якою ти до мене рийшов Мозе, чи не так?
Той не міг дивитись так пильно в очі, він сховав їх за дурнуватою усмішкою.
- Так, не для цього... Вам лист раббі, від дуже впливового пана, прошу не зневажайте його іменем, він вже не той ким був колись.
До двійки приєдналась велика чорна муха - вона кружляла над їх головами вибираючи собі ціль для посадки.
Мозе вручив Іцхакові лист з кількох слів на жовтому і мокрому папері.
«Раббі, я замкнув Божу іскру. Соломон Аваді».
Іцхак підвів очі на Мозе, який у ту саму мить схопив у повітрі муху рукою і кинув собі до рота.
- Зникни голем! – майже загарчав Іцхак Леві і гортанно проспівав одинадцяте ім’я Господа.
Спершу Мозе жалісно і дурнувато посміхнувся, потім до середини голови запали очі і він ніби обмяк на кріслі, залишивши по собі купу смердючої глини в лахмітті. Він пригадав як Іуда Лоєв Магарал створив голема, щоб захистити пражських євреїв від погромів. За 4 століття предмет страху гоїв переріс у дурнуватого листоношу. Щоб створити голема раббі Магарал протратив більшу половину життя і це лише щоб бути в змозі припіднестись хоч трішки до світла Бога, який і дав йому силу створити кероване життя.
Раббі сплюнув у бік і взявся прибирати залишки від Мозе, творіння його учня Соломона Аваді, який пішов від нього 2 роки тому і вперше сьогодні про себе дав знати. А хлопчині цієї весни виповнилось лише 24.
Зранку німці влаштовували перекличку, у його двері постукав старший офіцер Зінгер, відчинивши Іцхак побачив дивну його схожість з Мозе, він би навіть не зливувався, якби той так само перетворився колись на купу смердючого лайна біля якогось святого місця. Але такі не зникають, якими б прокляттями їх не осипати.
шось там, ніби-то, далі буде
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
0 коментарі:
Дописати коментар